Село в об'єктиві часу

     Перед синами мого краю , я низько голову схиляю.

 З кожної четвертої домівки провели односельці своїх рідних на війну. Десять з них повернулися додому навічно Молоді , повні сил і ьажання жити,вони віддали своє життя за волю і незалежність України:

 Остяк  Василь Володимирович

 Народився 12 січня 1979 року у селі Лісоводи. Мобілізували його у серпні 2014 року. Служив на Сході у Дебальцевому.  Загинув 17 лютого 2015 року.

 

Попик Віктор Петрович

Народився у Городку 4 листопада 1972 року.  З сім'єю проживав у селі Лісоводи. Мобілізували бійця у серпні 2015 року. Служив на Сході у Дебальцевому. 17лютого 2015 року куля снайпера обірвала життя воїна.

Нестор  Євген  Валерійович

 

Народився  на станції Ярмолинці 1995 року. Коли йому виповнилося 12 років родина  переїхала у Лісоводи.  У 20 – річному віці юнак підписав контракт та став до лав Збройних сил України.

    22 серпня 2022 року у Крематорську  на Донеччині серце воїна спинилося назавжди

 Коцур  Михайло  Михайлович

Михайло Коцур народився  8 лютого 1981 року у селі Лісоводи. Служив на Донеччині .А  24 січня 2023 року війна забрала життя цього відважного воїна.

Марченков  Богдан  Юрійович                                                                       

Народився 27 травня 2003 року . У 20 років він пішов на фронт, добровольцем.11 липня 2023 року на Донеччині під  час виконання бойового завдання  Богдан загинув . Йому було лише двадцять, таким він і залишиться у нашій пам’яті .

   Андрій Дубіцький був родом із Хмельниччини. Жив і навчався у селі Лісоводи,куди переїхав разом батьками.  Після закінчення школи  навчався в Київському національному університеті внутрішніх справ України.                                  

      Старший солдат Андрій Дубіцький воював у складі військової частини А4640. Загинув, виконуючи бойове завдання. З бійцем попрощалися  на Алеї слави в Чернівцях

Під час проходження служби , в одній із військових частин ЗСУ помер наш односельчанин, військовослужбовець  солдат Терещенко Віталій.   Його поховали 15..12. 2024 року   у Лісоводах.

         Село в об’єктиві часу

                                                                      

Перші  письмові  згадки про село Лісоводи зустрічаються в архівах Кам’янець-Подільського історичного музею за  XVI   століття  (1559 рік)

Отож сьогодні, в 2014 році нашим Лісоводам  455 років   з чим ми вітаємо усіх лісоводчан і себе в тому числі.

                

 ІЗ  ДАВНИНИ   

     В ті  далекі часи  природа  була   ще незайманою і на терені сучасних Лісовод низкою простягались голубі плеса озер, зарослих верболозами, очеретом, татарським зіллям, осокою.  З тих озер витікали численні струмки     і неслись,  як і досі, у білий світ, впадаючи у річку Смотрич, інші – у Жванчик. Отже, був привід назвати  ту  воду  л і с о в о ю.   Тому  і назва села в архівних документах так і значиться lihaWoda.  Сьогодні село оточене п’ятьма дібровами і цей ландшафт відзеркалюється у п’ятьох ставках.   

    За легендою засновниками  нашого  села  були українські  козаки. Підтверджують це й інші свідчення : в  республіканських архівах віднайдено «Реєстр запорізьких козаків низових і річкових, які ходили на військову службу з  його  милістю королем  Стефаном Баторієм до Москви, що  складено під час видачі сукна і грошей». В цих  списках  числяться: Мартин  із Сатанова, Іван  із Городка, Мисько-Городчанин.  Прізвище  Мисько поширене в Лісоводах до цього часу. На  користь легенди про  заснування  Лісоводів  українськими  козаками є  наявність в нашому  селі  багатьох  таких  прізвищ, як  КОЗАК,  ДЖУРА (слуга  отамана) і інші.  До сьогодні  сільські  вулиці  окрім  теперішньої  назви  мають  ще і номер  сотні:  перша  сотня, друга сотня, третя  сотня, четверта, п’ята, шоста … 

     Звичайно, все це ймовірно, та все ж таки це  тільки легенда.  На превеликий жаль,  ніхто нам  конкретно  не  відповість , хто  ж  були  перші поселенці, бо  подібні  історичні  довідки , мабуть,  ніколи в природі  не  існували.  Але кожен має право на своє бачення того далекого минулого, що закрито товщиною століть. Ми вам пропонуємо варіант нашого місцевого поета Теклюка Василя Михайловича:

 Тут, кажуть, поселенцем

 Найпершим  був  Мирон.

Осів  він  над  озерцем

З усім  своїм добром.

Усе добро Мирона- 

Сокира та пила

Його  це оборона

Від злигоднів була.

А голову  мав  сиву

І мудру як на те.

Ще  незвичайну  силу

І серце  золоте.

Мирон прийнявсь  за справу.

Кругом краса.  Теплінь.

Він збудував  на  славу

На пагорбку курінь

І линув до  Мирона 

Увесь простий  народ,

Ніби  горнувсь   до  лона

Його  цілющих  вод. 

Пустили  вітряка-

Розширювався   хутір

Мирона  Козака.

Він з берегів  Дніпрових-    

То й звали козаком                                                

 Хто сильним був, здоровим-

Того  -  Здоровиком.

А хто  ходив у джурах,

Таке й  ім’я дали

Якщо носив зажуру –

Бідою  нарекли.

В усіх  козацьке  серце,

Що сповнене  добром…

А першим  поселенцем

Тут  був  Козак  Мирон

     Починаючи з 17 ст., Лісоводи були закріпаченими і належали різним шляхетським родинам: Вільковським,  Стадницьким,  Раціборовським, Журовським.

З огляду на екзотичну мальовничність наших краєвидів Журовські обрали Лісоводи місцем постійного  проживання.

Пан Журовський.

Білий з колонами палац, що виднівся з усіх боків на пагорбі, потопав у зеленому шумовинні саду.  

 Пам*ятка  архітектури  початку  19 ст.

Садиба  пана  Журовського